Вхід

Шумська територіальна громада ( 8 )

Про громаду Новини громади

Загальні відомості

Основні данні
Країна:
Україна
Регіон:
Тернопільська область
Утворена:
24 липня 2015
Тереторія та населення
Населення:
21596
Населені пункти
Міста:
1
Села:
35
Місцева рада
Голова ради:
Плетюк Володимир Євгенович
Контактні дані
Адреса:
Тернопільська обл., Шумський р-н, м. Шумськ, вул. Українська, буд. 59
Телефон:
03558 21183
Веб.сайт:
http://shumska-gromada.gov.ua/
Громада на карті
Файли під скачку

Історія міста Шумськ

Місто Шумськ виникло в Х ст. (907 році як розповідає "Повість минулих  літ")

Археологічні розкопки на території району виявляють багато знахідок ІХ – Х століть. Отже, більш ніж ймовірно, що вже з ІХ ст. місто існувало, вело активне політичне і торгове життя, будучи одним з центрів племінного дулібського князівства.

Його назву можна виводити від шуму навколишніх лісів чи від давньої назви брудного рідкого шару на чому-небудь. Дана територія справді була залісена і заболочена, проте перевагу, очевидно, слід віддати версії з болотом, яке робило місто неприступним для кочівницької кінноти.

Центр міської ради: м.Шумськ.

м.Шумськ  являється районним центром. Віддаль до найближчої залізничної станції-   20 км.

Місто Шумськ  давнє етнічно-територіальне утворення в басейні річки Вілія (в її верхній і середній течії), притоці  р. Горинь, басейну р.Дніпро.

Розташований в північно-східній частині області, в межах Подільської височини та Малого Полісся. На північному заході підносяться Кременецькі гори. Поверхня — підвищена хвиляста, на північному заході — горбиста лесова рівнина, глибоко розчленована балками та ярами. Абсолютна висота — 230—390 м.

Межує з Лановецьким, Кременецьким, Збаразьким районами, Рівненською та Хмельницькою областями. Відстань до обласного центру — 105 км.

Кількість дворів- 1345, кількість жителів-5373. Основну частину населення краю становили українці. Поряд з ними проживали поляки, євреї, та люди інших національностей

На час першої писемної згадки розповідає "Повість минулих  літ" (біля 25 грудня 1149 року) Шумськ був найбільшим містом південної Погорини, центром волості.

Про події, які відбулися безпосередньо в Шумську до 1149 року, даних немає. Але є метод, за яким можна поновити події того часу. Проаналізувавши пізніші літописні згадки, особливо за 1150-1152 роки, можна сформувати уявлення про те, що Шумськ в той період був найбільшим містом південної Погорини.

У списку міст, які Ізяслав Мстиславович вимагав у Володимира Галицького повернути до Київської землі, Шумськ стоїть на першому місці в переліку інших міст. 1210 року в складі незалежного погоринського князівства Інгвара Ярославовича (офіційно Луцького, Дорогобузького і Шумського), саме Шумськ став південною столицею, а по смерті Інгвара його син Святослав успадкував Шумськ, як столицю свого уділу. Ясно, що столицею, швидше за все, могло стати місто з тривалими традиціями, славною історією, місто, яке повною мірою було обличчям Погорини.

На час першої писемної згадки (біля 25 грудня 1149 року) Шумськ був найбільшим містом південної Погорини, центром волості. Щоправда княжа міжусобиця провела через Шумськ лінію фронту, проте доля милувала місто від знищення. Перша згадка оповідає про те, що під час ворожнечі Юрія Долгорукого і Ізяслава Мстиславовича князь галицький Володимирко зайняв південну Погорину з Шумськом, чим роз`єднав ворогуючих супротивників і примусив їх до мирних переговорів. Сталось це близько 25 грудня 1149 року. Правда, через два роки, в 1151 Володимирко змушений був повернути Шумськ київській землі, а його смерть поклала початок розгулу воєнних дій. 1157 року Юрій Долгорукий виокремив Погорину в окреме князівство, а в березні 1169 року Погорину відбив Мстислав Ізяславович. Причому, багато городів він розорив і спалив, а Шумськ залишив цілим, тільки переселив місцеве населення до Володимира – Волинського. Видно, занадто важливим був Шумськ в оборонному і торговельному значені аби його руйнувати. Адже місто, яке стоїть на торговому шляху та ще й на кордоні князівства, стало однією великою митницею, що приносить місту чималий дохід.

Про великий прохід різних товарів через територію Шумщини свідчать археологічні знахідки експедиції Тернопільського музею в селі Антонівці. Крім місцевих предметів знайдено речі і ювелірні прикраси, які були вироблені в Скандинавії та Південній Європі.

Шумщина, як самостійне князівство та як частка Галицько – Волинської держави.

Особливого розквіту Шумськ досяг на початку ХІІІ ст. за правління князя Інгваря Ярославовича. Погорина тоді була співставна за розмірами з Галицьким та Волинськими князівствами, проте, об`єднана сильною рукою Інгваря, виглядала значно краще за роздерті усобицями Волинь і Галичину. Інвар вів дипломатичну діяльність, мав своїм зятем князя Краківського Лєшка Білого, завдяки чому пожвавився культурний і торговий обмін між цими державами. Могутнє військо було озброєне за західноєвропейським зразком, закупленою в Польщі зброєю (про це є згадка в "Слові о полку Ігоревім"). Шумську тоді підлягали міста Тихомль, Гнійниця, Ізяслав, можливо, Острог (нині частина Хмельницької та Рівненської областей).

В 1207 – 1210 роках шумчани взяли активну участь в організованій Інгварем боротьбі за повернення на галицький престол сиріт Романа Мстиславовича – Данила і Василька. Шумчани пішли у військо і стояли під стінами Звенигорода, а міська оборона у вересні 1210 року захопила в полон узурпатора галицького столу Романа Ігоревича і цим поклала край війні. Очевидно, тоді в Шумську велось і власне літописання, бо фрагмент, що описує полонення Романа Ігоревича, міг бути написаний лише очевидцем подій і лише шумчанином, а тільки пізніше потрапив у Галицько-Волинський літопис, який, як відомо, є комбінацією багатьох місцевих джерел.

По смерті Інгваря Ярославовича(бл.1212), та Святослава Шумського, який загинув в бою на Калці 31 травня 1223 року, Данило Галицький, який, крім усіх своїх талантів, відрізнявся ще й гарячковістю і невдячністю, захопив "безгосподарні землі" та ще й полонив решту Інгваревичів. Цим викликав невдоволення родичів Інгваря – краківського князя та угорського короля. Угорський король розпочав "визвольний" похід, який переріс у звичайний грабунок.

Пройшовши всю Галичину, угри ув’язли при облозі Шумська в березні 1233 року. Отже, Шумськ був не тільки торговим містом, але й фортецею. Місто протрималось до підходу військ Данила Галицького і Василька Волинського. Князі молилися в храмі Симона Стиліта. Дослідники розходяться у визначені належності цього храму – чи був він просто міською церквою чи монастирем. Л.Є.Махновець подає термін "церква", проте професор Луцького університету В.Рожко доводить існування у Шумську монастиря. Ці факти підтверджують статус Шумська, як стабільного міста, та наявність в Шумську літописання.

Шумські землі відійшли до Василька Романовича і стали його улюбленою місциною. Очевидно, ним було збудовано літню резиденцію і засновано Васьківці. Про Васьковецький замок ходить багато легенд, проте вони далекі від дійсності, так само як і легенди про "білий хрест".

Про навалу татаро-монголів на Шумськ в літописах не згадується. Проте, є згадка про могутню оборонну фортецю Данилів (біля села Стіжок), яка так і не була взята ординцями. Саме в Шумську 1259 року князь Василько Волинський провів переговори з татарським темником Бурундаєм, результатом яких, нехай і ціною руйнувань деяких фортець, стало визнання Золотою ордою Галицько-Волинської держави, як свого союзника, а не підлеглої, підкореної території і визнавалась легітимність влади над нею Романовичів.

На цьому і закінчуються згадки Шумщини в історичних документах. Тільки 1289 року князь Мстислав Данилович обрав своєю резиденцією містечко Стіжок (нині село). Проте культурний і творчий потенціал Шумська не пропав разом з його занепадом в польсько-литовську добу. Традиції Шумська стали тим ґрунтом, на якому виросли й розквітли центри освіти і культури – Кременець, Рохманів, Сураж, Стіжок.

Шумщина у складі Великого Князівства Литовського

 В першій половині ХІV ст. (десь біля 1340 року) литовські князі, скориставшись роздробленістю руських земель і ослабленням їх внаслідок монголо-татарської навали, посилили наступ на Волинь. Литовський князь Гедимін став володіти галицько – волинськими землями. А в 1331 році, в результаті запеклої боротьби між Литвою і Польщею, Шумськ став належати Польщі. Згідно договору польського короля Казимира в 1366 році Шумськом володів все таки литовський князь Любарт Гедімінович.

На цей час Шумськ постає, як один з торгових центрів Волині, стаючи врівень із Луцьком, Ковелем, Острогом, Крем’янцем. Про це свідчать такі факти. Із території нашого краю експортували продукти сільського господарства, хутра, віск, деколи збіжжя. У митному тарифі другої половини ХІV ст. Названі лисячі і овечі шкури. На Волинь надходив імпорт з різних сторін. Київ, наприклад, постачав промислові вироби, в першу чергу художньо-ювелірні. Як згадується в Галицько-Волинському літописі, Данило привіз до Хелма дзвони з Києва. На західних землях, в тому числі і в нас, поширені прясельця з овруцького шиферу. З Литви надходили продукти лісового господарства – ятвяги. З чорноморських країн та із Візантії привозили шовк, коштовні тканини, прикраси, зброю, південні фрукти, вино, рибу. Літопис оповідає, що із Олешшя на Нижньому Дніпрі прийшли Дністром човни з рибою і вином. Митний тариф другої половини ХІV ст. Згадує шовк і східне коріння (перець, імбир). Зі Західної Європи привозили сукно (найбільше з Фландрії), полотно, оселедці.

Закордонна торгівля регулювалася певними правовими нормами. Були встановлені шляхи, якими пересувалися кіпці, у визначених місцях стягувалося мито. В цей період існувало вже багато шляхів, якими купці постійно користувалися. Про розвиток шляхів свідчить існування мостів, які згадуються під Луцьком, Перемишлем, Шумськом і Галичем. Головний шлях проходив з Володимира на Луцьк, Пересопницю, Дорогобуж, Корець, Возвягль, Мичеськ, Воздвижень, Білгород до Києва. Було ще другорядне відгалуження шляху, яке переходило Случ через Біллбережжя і Чортів ліс до Ушеська на річці Уші. Це біла так звана "лісова сторона".

Інший шлях до Києва проходив південною околицею Волині – з Володимира на Перемишль, Кам`янець, Шумськ, Ізяслав, Полонне, Колодяжне, Котельницю до Білгорода. Цим же шляхом увійшов на Волинь Батий.

На початку ХV ст. у зв`язку з ліквідацією удільних князівств, місто втратило значення політичного адміністративного й економічного центру і перейшло під владу окремих феодалів. У 1513 році литовський князь видав грамоту на володіння Шумськом старості Кременецького замку, українському бояринові Іванові Боговитиновичу Богушу. Його нащадки тривалий час вели міжусобні війни. У грамоті тогочасній, крім Шумська, як володіння Боговитиновичів, згадуються Васьківці, Круголець та Пігаси (з середини ХVІ ст. називається Рохманів). А в описі Кременецького замку 1545 року читаємо, що одна городня на замку належала володареві Шумська Степану Боговитиновичу. За це селяни Шумська змушені були відбувати різноманітні повинності на користь замку, зокрема, лагодити дороги, мости, косити сіно, заготовляти дрова на зиму, таке інше.

Після його смерті в 1527 році сини і внуки поділили місто на дві частини – Шумськ із замком (споруджений у ХІІІ ст.) і Пігаси, розміщені на лівому березі р. Вілія. 1580 року Пігаси виділилися в самостійний населений пункт під назвою Рохманів. Близько 70 років точилася боротьба спадкоємців, внаслідок чого Шумськ далі занепадав і перетворився на невелике містечко.

Основну масу населення Шумська становили селяни, але були і ремісники, які становили 10-15 % від загального числа жителів. Вони також обкладалися повинностями. Все це зміцнювало матеріальне становище феодалів, які будували замки за рахунок праці селян.

Шумщина у складі Речі Посполитої.

Після Люблінської унії 1569 року Шумськ у складі Волині потрапив під владу шляхетської Польщі. На поч.. ХVІІ ст., з 1603 року, Шумськ потрапив до Ело-Малинських. Вони володіли містечком аж до середини ХVІІІ ст. в 1632 році Малинські побудували Троїцьку православну церкву, яка не збереглася. Один з фундаторів цієї церкви був волинський чашник Данило Малинський, який зіграв значну роль у діяльності братства у Кременці, школи та друкарні, в якій 350 літ тому, в 1638 році, було надруковано унікальний підручник української мови – Крем’янецьку граматику. Правда, згодом Малинські перейшли в католицьку віру і один з нащадків родини 1715 року будує католицький костел та францисканський монастир. Нині в колишньому костелі - Преображенська церква. Це цінна пам`ятка української архітектури ХVІІІ ст. Будівля має перемішані риси готико-ренесансного стилю та українського бароко. Наприкінці ХVІІІ ст. тут була збудована триярусна дзвіниця з ворітьми, а з південного боку – капличка. Над входом до Преображенської церкви й досі зберігається герб родини Малинських ще з ХVІІІ ст.

Під час визвольної війни українського народу 1648-1654 років багато жителів Шумська поповнювали лави селянсько-козацького війська, зокрема загони під командуванням Колодки, які перебували в містечку наприкінці вересня 1648 року.

В 2-ій половині ХVІІ ст. Шумськ, який залишився в складі Польщі, зазнавав неодноразових нападів турецько-татарських орд. Значних руйнувань завдали вони містечку й сусідньому Рохманові в 1674 і 1676 роках. Українське населення Шумська зазнавало великих національних та релігійних утисків.

В цей період власники Шумська Єло-Малинські зраджують свій народ і віру й переходять на католицизм.

В 1656 році будують францисканський монастир. Власник містечка 1637 року заснував василіанський уніатський монастир. Йому передали колишню православну церкву, що існувала з ХІV ст. 1676 року монастир перейшов до францисканців. З цього часу він став центром насадження католицизму в окрузі. В 1715 році збудовано костьол. Багато лиха завдала Шумську пожежа, що сталася 1761 року. Вогонь знищив третину будівель містечка, чимало родин залишилося буз майна і житла.

Шумщина в ХVІІІ – ХІХ ст.. Шумські і навколишні Шумські землі на поч. ХVІІІ ст. належали поміщикам Малинським із роду Вишневецьких, які на той час були могутніми феодалами. Так, у 1715 році Станіслав Малинський будує на честь непорочного зачаття Діви Марії францисканський костел з монастирем на 6 келій . Про це свідчить запис від 12 лютого 1715 року, заявлений в місті Кременці.

В 1722 році 3 червня ерекція ця була затверджена біскупом Луцьким Брестським Стефаном Руйневським, а 3 вересня 1741 року біскуп Луцький та Брестський Францішек Надменін Ковельський освятили цей костел. Таким чином, це засвідчувало встановлення католицизму та прийняття унії на шумських землях.

Починаючи з середини ХІІІ ст., Шумськ та навколишні села часто переходять від одного власника до іншого. У 1752 році брати Малинські Олександр і Станіслав продають Шумськ литовському князю Михайлу Радзивиллу. Нові володарі містечка ще більше закабалили його жителів. В результаті панщина дійшла до 6-ти днів на тиждень. Багато лиха людям наробила пожежа, що спалахнула тут у 1761 році. Вогонь знищив значну частину міста. Багато сімей шумчан залишилося без майна і даху над головою. В цей час, починаючи з другої половини ХVІІІ ст., внаслідок занепаду Польщі, проходить три її поділи. В результаті яких більшу частину Тернопільщини у 1722 році загарбала Австрія, а північна частина краю, тобто Шумщина, Кременеччина й частина Збаразького повітів у 1793 році відійшли до Росії і увійшли спочатку до Ізяславського (Волинського) намісництва, а в 1797 році до Волинської губернії. Таким чином Шумськ стає волосним центром Кременецького повіту Волинської губернії. Незважаючи на те, що наше містечко стало адміністративним центром волості, воно й надалі залишалося у приватній власності феодалів.

Так, у 1806 році Радзивілли продають Шумськ Ромуальдя Бистрому, який не довго володів ним. А в 1817 році, за борги Бистрого, Шумськ з навколишніми землями продається кільком особам. З 1832 року містечком стала володіти графиня Блудова. Це – жорстока правителька, яка нещадно експлуатувала селян, примушуючи їх цілий тиждень працювати на себе, залишаючи вільними недільні та святкові дні. Блудови жили на території теперішнього Суразького лісництва. Лісові масиви доходили до теперішньої вулиці Підгірної і тягнулися до самого берега. Називався цей бір – Блудів. Поміщиця володіла сотнями гектарів землі й лісу – від Малинева до Кордишева, використовуючи при цьому дешеву робочу силу селян, ремісників та інших категорій населення.

1837 році костел, який побудував Станіслав Малинський в 1715 році, було освячено в православну церкву. Приміщення церкви кам’яне, з такою ж самою дзвіницею. В 1878 році на церкві побудовано новий дерев’яний купол, покритий білою англійською бляхою. В 1883 році церква і дзвіниця були покриті залізом та пофарбовані мідянкою. Всіма затратами, які йшли на ремонт церкви, відало Преображенське Братство, що діяло при церкві. Велику роль відігравали заощадження та пожертвування прихожан. В 1858 році на кошти священика цього приходу Антоніна Павловича, разом з іконостасом було влаштовано два престоли. Перший – в пам’ять Преображення Господнього і другий – в ім’я Покрови Божої Матері. На кошти цього священика та деяких прихожан було придбане Євангеліє та іншу церковну утвар. Церква мала свої землі, які поділялись на сінокісні, орні та присадибні. На церковних землях будувалися будівлі для священнослужителів. До Шумського приходу входили також села – Васьківці, Кути й Гутисько.

В тому ж таки 1837 році римо-католицька община стала будувати римо-католицький костел.

Історія не стояла на місті. Події, що розвивалися в Росії на початку першої половини ХІХ ст., мали великий вплив на Україну. Тому серед російської та української інтелігенції виділяються люди, які прямо і відверто починають виступати проти політики царизму. В переважній більшості це були вихідці із дворянства. Серед них – Муравйов – Апостол, Бестужев – Рюмін, Пестель, Ігельстром.

Саме про Ігельстрома хотілося б розповісти детальніше, оскільки він народився 19 травня 1799 року в Шумську і дитячі роки його пройшли саме тут.

На 1861 рік у Шумську проживало 1642 чоловіка, в тому числі 195 ремісників. Більшість населення займалося сільським господарством. Незначна частина його працювала на скляному заводі, заснованому 1848 році. Після скасування кріпосного права у 1861 році селяни до вересня 1863 року перебували в стані тимчасово зобов’язаних.

В післяреформений період інтенсивніше стала розвиватися промисловість у містечку. На 1868 рік тут працювали винокурний, цегельний, пивоварний, 3 шкіряні заводи 2 невеликі ткацькі фабрики, де вироблялося полотно. Наприкінці ХІХ ст. в Шумську будується п’ятиповерховий млин "Маримон". Як стверджують старожили, все устаткування ( а тут було 30 вальців) завезено з Німеччини. Рівного цьому млину не було на Кременеччині та й на всій Волині. Потужність його була надзвичайно велика. А тому, щоб він міг нормально працювати, пшениця повинна була бути тільки високої якості. Шукали і закуповували її далеко за межами Шумщини. Везли її звідусіль, зі всієї Волині. В білих мішечках з гербом Англії королівське борошно текло за кордон. А від цього - великі прибутки. Валки підвід, що йшли на Захід, викликали заздрість і озлоблення в суперників "Маримо на". І в одну злополучну ніч не стало млина – хтось підпалив його. І більше він не відновлювався.

Пожвавлення економічного розвитку привело до зростання населення містечка – у 80-х роках ХІХ ст. тут проживало близько 2,3 тис. чоловік.

Основну частину населення краю становили українці. Поряд з ними проживали поляки, євреї, та люди інших національностей. Люди єврейської національності були досить дальновидними, розумними і винахідливими. Не виключена можливість, що млин "Маримон" збудував також єврей.

Наприкінці ХІХ ст. єврей Бурих відкрив у Шумську одну із суконних фабрик. Сукно славилося своєю якістю, тому швидко реалізовувалося, даючи великі прибутки. Пізніше біля фабрики відкривається продуктовий магазин Арона та слюсарна майстерня Шнайдера.

На Шумщині в ті часи була розвинена така важлива галузь, як ковка та виготовлення каменів для млинів. В основному ця галузь розвивалася в Іловицьких кар’єрах. дини ХІІІ ст., Шумськ та навколишні села часто переходять від одного власника до іншого. У 1752 році брати Малинські Олександр і Станіслав продають Шумськ литовському князю Михайлу Радзивиллу. Нові володарі містечка ще більше закабалили його жителів. В результаті панщина дійшла до 6-ти днів на тиждень. Багато лиха людям наробила пожежа, що спалахнула тут у 1761 році. Вогонь знищив значну частину міста. Багато сімей шумчан залишилося без майна і даху над головою. В цей час, починаючи з другої половини ХVІІІ ст., внаслідок занепаду Польщі, проходить три її поділи. В результаті яких більшу частину Тернопільщини у 1722 році загарбала Австрія, а північна частина краю, тобто Шумщина, Кременеччина й частина Збаразького повітів у 1793 році відійшли до Росії і увійшли спочатку до Ізяславського (Волинського) намісництва, а в 1797 році до Волинської губернії. Таким чином Шумськ стає волосним центром Кременецького повіту Волинської губернії. Незважаючи на те, що наше містечко стало адміністративним центром волості, воно й надалі залишалося у приватній власності феодалів.

Так, у 1806 році Радзивілли продають Шумськ Ромуальдя Бистрому, який не довго володів ним. А в 1817 році, за борги Бистрого, Шумськ з навколишніми землями продається кільком особам. З 1832 року містечком стала володіти графиня Блудова. Це – жорстока правителька, яка нещадно експлуатувала селян, примушуючи їх цілий тиждень працювати на себе, залишаючи вільними недільні та святкові дні. Блудови жили на території теперішнього Суразького лісництва. Лісові масиви доходили до теперішньої вулиці Підгірної і тягнулися до самого берега. Називався цей бір – Блудів. Поміщиця володіла сотнями гектарів землі й лісу – від Малинева до Кордишева, використовуючи при цьому дешеву робочу силу селян, ремісників та інших категорій населення.

Аналізуючи соціально-економічне становище краю, антифеодальні рухи, неправильно було б зовсім не згадати культурно-освітнє та духовне життя на нашій території. А воно, якраз, характеризується тим, що у 1805 році польський просвітитель Тадеуш Чацький заснував у Кременці Вищу Волинську гімназію, яка пізніше (1819) перейменована на ліцей. На влаштування гімназії Чацький з найближчим своїм помічником Гуго Колонтаєм, родом з Великих Дедеркал, зібрав значну суму грошей – 415720 золотих. Гуго Колонтай відомий як видатний представник польського матеріалізму і просвітительства, один з авторів польської Конституції 1791 року. Був ректором Ягеллонського університету, а від травня 1791 року – коронний під канцлер Речі Посполитої. Його перу належить ряд праць філософського змісту.

1837 році костел, який побудував Станіслав Малинський в 1715 році, було освячено в православну церкву. Приміщення церкви кам’яне, з такою ж самою дзвіницею. В 1878 році на церкві побудовано новий дерев’яний купол, покритий білою англійською бляхою. В 1883 році церква і дзвіниця були покриті залізом та пофарбовані мідянкою. Всіма затратами, які йшли на ремонт церкви, відало Преображенське Братство, що діяло при церкві. Велику роль відігравали заощадження та пожертвування прихожан. В 1858 році на кошти священика цього приходу Антоніна Павловича, разом з іконостасом було влаштовано два престоли. Перший – в пам’ять Преображення Господнього і другий – в ім’я Покрови Божої Матері. На кошти цього священика та деяких прихожан було придбане Євангеліє та іншу церковну утвар. Церква мала свої землі, які поділялись на сінокісні, орні та присадибні. На церковних землях будувалися будівлі для священнослужителів. До Шумського приходу входили також села – Васьківці, Кути й Гутисько.

В тому ж таки 1837 році римо-католицька община стала будувати римо-католицький костел.

 Історія не стояла на місті. Події, що розвивалися в Росії на початку першої половини ХІХ ст., мали великий вплив на Україну. Тому серед російської та української інтелігенції виділяються люди, які прямо і відверто починають виступати проти політики царизму. В переважній більшості це були вихідці із дворянства. Серед них – Муравйов – Апостол, Бестужев – Рюмін, Пестель, Ігельстром.

Саме про Ігельстрома хотілося б розповісти детальніше, оскільки він народився 19 травня 1799 року в Шумську і дитячі роки його пройшли саме тут. Історичні джерела не дають нам відомостей про сім’ю Ігельстома, однак, судячи з його подальшої діяльності, робимо висновок, що походив він з заможної сім’ї. Костянтин Густавович Інгельстром був членом таємного товариства "Військові друзі" в Росії, капітаном литовського саперного батальйону. В грудні 1825 року він робив спробу підняти повстання у військах окремого Литовського корпусу. Однак зазнав поразки. А в квітні 1827 року військовим судом був позбавлений чинів і дворянства і засуджений на 10 років каторжних робіт на Нерчинських рудниках та Петровському заводі разом з декабристами, де відбував покарання до 1832 року. У 1836 році відправлений рядовим на Кавказ, де прослужив до 1843 року і був звільнений в запас в чині поручика. Дальше його життя склалося так, що він перебував під секретним наглядом поліції із забороною в’їзду в Петербург та Москву.

На 1861 рік у Шумську проживало 1642 чоловіка, в тому числі 195 ремісників. Більшість населення займалося сільським господарством. Незначна частина його працювала на скляному заводі, заснованому 1848 році. Після скасування кріпосного права у 1861 році селяни до вересня 1863 року перебували в стані тимчасово зобов’язаних. Протягом того часу вони мусили відробляти на користь поміщика 20 чоловічих піших днів на рік або сплачувати оброк. За розміром землеволодіння, що не перевищувало 4,5 десятини на двір, Шумськ віднесли до другої категорії після введення уставної грамоти селяни мусили протягом 49 років сплачувати обов’язковий викуп, що значно перевищував ринкову вартість землі.

В післяреформений період інтенсивніше стала розвиватися промисловість у містечку. На 1868 рік тут працювали винокурний, цегельний, пивоварний, 3 шкіряні заводи 2 невеликі ткацькі фабрики, де вироблялося полотно. Наприкінці ХІХ ст. в Шумську будується п’ятиповерховий млин "Маримон". Як стверджують старожили, все устаткування ( а тут було 30 вальців) завезено з Німеччини. Рівного цьому млину не було на Кременеччині та й на всій Волині. Потужність його була надзвичайно велика. А тому, щоб він міг нормально працювати, пшениця повинна була бути тільки високої якості. Шукали і закуповували її далеко за межами Шумщини. Везли її звідусіль, зі всієї Волині. В білих мішечках з гербом Англії королівське борошно текло за кордон. А від цього - великі прибутки. Валки підвід, що йшли на Захід, викликали заздрість і озлоблення в суперників "Маримо на". І в одну злополучну ніч не стало млина – хтось підпалив його. І більше він не відновлювався.

На Шумщині в ті часи була розвинена така важлива галузь, як ковка та виготовлення каменів для млинів. В основному ця галузь розвивалася в Іловицьких кар’єрах.

І все ж основним багатством шумчан, упродовж всієї його історії, був і залишається ліс, що обступав довкіл майже все містечко. Ліс був охоронцем і годувальником. Ісерна (тепер Кутянка) робила славу шумським возам і саням, ночвам і відрам, цебрам і кадубам, пивним бочкам і малим барильцям, ступам і маслоробкам.

Соціально-економічний розвиток нашого краю доповнювало медичне обслуговування населення, яке здійснювала лікарня, відкрита 1874 року, де працювали лікар та акушерка. В 1871 році створено однокласне народне училище, яке у 1898 році було перетворене на двокласне сільське, де працювало 6 учителів і відвідували його 189 учнів.

У ХХ століття Шумськ вступав із 168 будинками та 1278 жителями, розвитком землеробства, гончарства, килимарства, деревообробними промислами, кушнірством та іншими ремеслами й промислами.

Шумщина в ХХ столітті.

18 січня 1918 року Центральна Рада приймає "Тимчасовий земельний закон", за яким вся земля оголошується власністю українського народу і кожен має право на користування нею. У зв`язку з цим в законі розглядались функції місцевих органів влади. Це була спроба впорядкувати земельну політику.

22 січня 1918 року Центральна Рада приймає свій ІV Універсал, за яким Українська Народна Республіка проголошується суверенною незалежною державою. Але це був період, коли на Київ вели наступ більшовицькі армії. До Шумська вони не дійшли. В лютому 1918 року Шумщину зайняли німецькі війська, бо для уникнення загрози повної окупації Уряд УНР попросив Німеччину і Австро-Угорщину ввести свої війська. Розпочалися репресії селянства, повернення поміщицьких земель. Відповіддю на це було створення партизанських груп, їх напади на німецькі війська.

В листопада 1918 року на Шумщину прийшло військо Директорії УНР. Окремі частини, сформовані стихійно і очолені самозваними командирами на початку "петлюрівського" періоду намагалися грабувати місцеве населення, проте згодом був наведений порядок, і близько півроку місто жило під українською владою і за українськими законами. Та почалася нова війна між більшовицькими військами та військами Директорії УНР. Війська Директорії, об`єднанні з військами УГА, відступають і в травні 1919 року Шумськ зайняла елітна частина Червоної Армії – Таращанська бригада Боженка. Після створення ревкому почалися нові реквізиції землі, продуктів. Але волревком проіснував недовго.

З початком польсько-радянської війни Шумськ був окупований поляками. Населення Шумська та навколишніх сіл зі зброєю в руках виступило проти окупантів, розгорнуло партизанську боротьбу. У жовтні повстання охопило весь Кременецький повіт. Для придушення його польське командування кинуло кілька військових частин, які розмістилися у повіті. Бої за Шумськ тривали три дні, причому місто двічі переходило з рук в руки. В листопаді 1919 року польське командування кинуло проти партизанів у район Шумська великий каральний загін. З вогнем і мечем пройшли окупанти селами, жорстоко розправляючись з мирним населенням.

Короткий передих приніс вступ до міста корпусу січових стрільців. Шумськ був зайнятий 3 полком, ХХХІІІ Стародубським полком, пізніше названим V полком Січових Стрільців (штаб корпусу був у Борках).

Пізніше місто знову захоплюють польські війська. Правда, на кілька тижнів під час наступу більшовицьких військ в місті знову змінилася влада. У Шумську розташувався штаб 45 Дивізії бригади Косовського, якою командував Якір. З вересня 1920 року Червона Армія залишає Шумськ. Землі краю переходять під владу Польської держави, що було закріплено Ризьким митним договором 1921 року. Така часта зміна полярних між собою політичних сил в краї погіршила і без того нелегке, злиденне життя населення.

В січні 1940 року сесія Верховної ради СРСР затвердила рішення про утворення Шумського району з населенням 2335 чоловік, районним центром у Шумську. Крайні межі району проходили по лінії сіл Людвищі, Соснівка, Биківці, Малі Садки, Андрушівка, Угорськ, Стіжок. Тоді ж був затверджений Катеринівський район, центр якого згодом перемістили до села Великі Дедеркали. В 1940 році, коли Шумськ став районним центром, тут були створені типові для радянської системи органи управління – райвиконком, райком партії та райком комсомолу. Значна увага в районі зверталася на розвиток господарства, освіти, культури, охорони здоров`я, в цілому і Шумську зокрема. Ще перед війною було організовано ветлікарню, фельдшерський пункт, зооветпункт, МТС. Весною 1940 року почали створюватися сільськогосподарські підприємства в Брикові, Літовищах, Бірках, Соснівці. В повоєнні роки в Шумську йшло становлення і розвиток промисловості. Одним з таких об`єднань була артіль 1 травня, яка знаходилася на території теперішнього заводу по виробництву цегли "Керамік".

А проте спротиву новим, польським окупантам вже не можна було спинити. Тільки перейшов він у інший вимір -  замість гвинтівки й кулемета зброєю стали книга, театр,  пісня. До початку 30х років на Шумщині була розгорнута мережа просвітянських осередків. Кожна з них мала читальню а багато ще й самодіяльні театри, хори, оркестри. “Просвіта” стала засобом спротиву насильній полонізації, вигартувала національно свідомі кадри для майбутніх мереж ОУН та підрозділів УПА. Шумщина дала кількох прсвітянських провідників загальноволинського масштабу – кременецький повітовий осередок очолив уродженець Боложівки Семен Жук, у Володимирі Волинському плідно працював редактор українського журналу “Церква і нарід” Арсен Річинський з Тетильковець.

 1 вересня 1939 року нападом Німеччини на Польщу розпочалась Друга світова війна. Вже перші її спалахи не оминули стороною шумщан. Сотні хлопців і молодих чоловіків з цих волинських сіл служили в польському війську, до того ж іх здебільшого відправляли подалі від рідних місць – на західний кордон. Там вони й потрапили під перший удар вермахту. А на саму Шумщину прийшло військо Радянського Союзу. Хоча це вторгнення і називалось офіційно “визвольним походом”, хоча в школах проводили уроки рідною мовою, а селянамроздавали поміщицькі, осадничі і церковні землі – радість від того визволення була недовгою. В короткому часі почалися перші арешти, депортації до Сибіру, а згодом – і розстріли. Темний жах терору запанував до літа сорок першого року і німецьку армію, яка прийцшла на Шумщину 3 липня щиро зустрічали як визволителів.

 Українські патріоти жили вірою, що німці, як і 1918 року, підтримуватимуть власну державність українців. На Шумщині створювались українські установи влади, загони самооборони. Однак досить скоро виявилась відмінність фашистського рейху від кайзерівського. 1942 року фашисти почали насильницьку депортацію до Німеччини реквізиції, арешти і розстріли активних діячів українських організацій.

 Відповіддю стало створення українських зборойних загонів. Створювались вони двома потоками – посилено озброювались боївки ОУН і стихійно творилися загони самооборони по селах. Тим паче, що зброї по проході фронту було по лісах і полях нелічено.

 Основними осередками української партизанки на Шумщині стали табори біля сіл Стіжок (курінь Хрона), Загайці(сотня Гука) і цей,. Антоновецький табір в яком у ми зараз перебуваємо, закладений куренем Крука. Діяла ще самостійна мобільна група Яворенка. Значно зміцнив підрозділи перехід до лісу украінської поліцїї, з Почаєва, Шумська, Кременця,Катербурга, Ст. Олексинця, що стався 23березня 1943 року. Вже в березні новосформовані відділи мали кілька зіткнень з німецькими окупаційними формуваннями – а 20 квітня відбувся перший великий бій – на хуторі Козаччина. Повстанці здійснювали перехоплення німецьких автоколон, напади на гарнізони і тюрми, зривали вивіз до Німеччини української молоді.

Бойова робота УПА почалася з рейдів на міста, де були розташовані склади зброї та реквізованого в селах продовольства.Проводились і напади на тюрми, звідки звільнялися в’язні. В першій половині 1943 року було здійснено рейди на Вишнівець, Шумськ, ряд сіл. Ефективними стали удари по німецьких колонах на дорогах.

А фронт наближався. Відомо, що на Волинському Тернопіллі займали оборону 36 стрілецький корпус (штаб - в м. Шумськ) та 14 кавалерійська дивізія (безпосередньо м. Кременець). Кілька днів оборона утримувалась, проте після прориву німецької танкової групи (16 дивізія панцерваффе)на Острог, над радянськими військами нависла загроза оточення і вони почали поспішний відхід на Шепетівку. 3 липня німецька армія зайняла Шумщину.

 ОУН, та й просто свідома громадськість користувалися нагодою і сторювали місцеве самоврядування, мілітарні підрозділи.

 Проте владою довелося ділитися - слідом за вермахтом прийшла нацистська цивільна адміністрація, одним з основних завдань якої було викачування до Німеччини продовольства та робочої сили. На селян було накладено контингенти, почалися примусові вивезення. єврейське населення було  зігнане в гетто, створене в Шумську. В липні 1942 року  більшість жителів цих гетто були розстріляні - як мінімум 2400 чоловік. Однак декого з євреів переховали і врятували місцеві жителі - православні селяни і ремісники, протестанти-п’ятдесятники і навіть стрільці украінської поліції. Зокрема карну справу німці порушили проти командира поліційного підрозділу в Шумську Миколи Красіцького саме за допомогу євреям.

Після приєднання до СРСР (1939) Шумськ втратив статус міста, але став (1940) центром району. Статус міста було відновлено рішенням Верховної Ради України з нагоди 850-річчя Шумська (1999).

Індикатори розвитку

Швидкість Інтернету
100 Mb/s
Автобусне сполучення
Так
Найближчий аеропорт
100 км
Пошта
Так
Лікарня
Так
Медпункт
Так
АЗС
Так
Готелі
Так
Річка
Так
Рибалка
Так
Рафтинг
Так
Ліс
Так
Ягоди
Так
Кемпінги
Так
Банки
Так
Банкомати
Так
Ресторани
Так
Паркінг
Так
Музеї, пам'ятки
Так
Над рівнем моря
350 м
Температура літом
18 C
Температура зимою
-5 C
Середня зарплата
3154 грн
Найближче місто
100 км
Релігії
3 конфесій